Вертеп у Золочівському коледжі
Кожна культурна спадщина є багаторічним, віковим нашаруванням звичаїв, традицій. Саме вони становлять основу культури, творячи разом з нею суцільний моноліт, який виокремлює і творить різнобарвну гаму різних народностей.
На розвиток сучасного мистецтва, зокрема театрального, на українських землях великий вплив мав розвиток і поширення вертепу. Вертеп – це не є щось нове, його коріння сягає грецької культури – театру Діоніса. Свято на його честь – це найбільше свято у греків, пов’язане із збиранням винограду, а Діоніс – бог вина і радощів. Святкування супроводилося гучними забавами, танцями і прелюдіями.
«Вертепом» називали театр, у якому вистави розігрували ляльками на паличках (маріонетками) у великій дерев’яній дво- або триповерховій скриньці. Вертеп – це вид народної драми, усної народної поетичної творчості, примхливе поєднання містерійних і народних мотивів. інше подібне значення вертепу – «старовинний ляльковий театр, де ставилися релігійні і світські п’єси» .
За твердженням дослідників цього виду театрального мистецтва (І.Франка, М.Возняка), в Україні він з’явився наприкінці XVI ст. «Той ляльковий театр, занесений також до нас із Заходу з Польщі, а може із Чехії, зберігся між русько-українським людом аж до нашого часу, майже до наших днів.
На 1667 р. припадає перша документальна згадка про вертепне дійство, або різдвяну драму, яке влаштовувалося на щорічне свято народження Ісуса Христа. Існують і інші припущення щодо першого вертепу: це 1591 і 1639 рр. Вертепна гра на довгий час стала традиційною різдвяною, святковою розвагою українського народу.
В українському вертепі – старовинному театрі ляльок, дуже подібного до польської шопки або до білоруської батлейки – вистава за змістом і насиченістю дійства поділялася відповідно до ярусної структури вертепної скриньки на світську та духовну частини. На другому поверсі двоярусного вертепу відбувалися події, пов’язані з народженням Ісуса Христа. В основі сюжетів були релігійно-містерійні, різдвяні тексти. На нижній сцені жили персонажі різних національностей: українські селяни – дід і баба, запорожець, солдат-москаль, жид, поляк, циган. Усі вони раділи народженню Спасителя і смерті Ірода, танцювали під гру троїстих музик, затівали бійки. Троїсті музики – це скрипка, бубон і цимбали, які поєднували мелодію різдвяних колядок і популярних народних пісень. Демонстрування різних епізодів, тогочасних соціальних звичаїв відображено в наївних і узагальнених образах, створених за стильовим принципом маски.
Саме в період різдвяних свят студенти Золочівського коледжу вирішили підтримати українські традиції, звичаї і поставили вертеп у стінах закладу. Керівником та організатором дійства стала викладач теорії держави і права, куратор групи Право-1 Радуль Тетяна Йосифівна. Студенти групи Право-1 підготували гарні костюми, оформили сцену та продемонстрували свої акторські можливості. До виступу були залучені усі студенти групи.
Дійство проходило на високому театральному рівні. Звучали колядки, вітання та віншування. Публіка була вдячна акторам за виступ.
