Перший заступник Міністра освіти і науки України Інна Совсун виклала своє бачення імплементації Закону «Про вищу освіту»
Перебуваючи в Національному університеті «Львівська політехніка», перший заступник Міністра освіти і науки України Інна Совсун провела нараду з освітянами щодо реалізації нового Закону «Про вищу освіту».
Вона відзначила, що цей Закон – суттєвий поступ у реформуванні вищої освіти, хоча і містить низку внутрішніх суперечностей. Це – компроміс між бажаннями академічної спільноти і фінансовими можливостями країни. Потрібно ще чимало законодавчих і нормативних документів для втілення положень Закону в життя.
Інна Совсун торкнулася й інших нагальних проблем вищої школи. Що ж було найважливішим і найактуальнішим у її виступі? З цим питанням ми звернулися до проректора з науково-педагогічної роботи Львівської політехніки, національного експерта з питань реформування вищої освіти професора Юрія Рашкевича.
– Звичайно, йшлося про стратегічні питання, які хвилюють академічну спільноту країни – розпочав свою розповідь Юрій Рашкевич. – Я б виокремив питання щодо нової класифікації галузей вищої освіти. Новий український уряд має затвердити їхній перелік. Думаю, це станеться десь наприкінці цього року. Натомість широкої дискусії з цієї проблематики ще не було. Але, безперечно, цей перелік має відповідати засадам Міжнародної стандартної класифікації освіти (МСКО).
Концепція Міністерства освіти і науки передбачає запровадження дворівневої класифікації галузей. Чому? Тому, що МСКО є трирівневою. У нас відповідно до Закону класифікація дворівнева. Є галузі знань і є спеціальності. Це певна проблема, коли хочемо погодити нашу класифікацію з міжнародною. Як це робити? Перший заступник Міністра Інна Совсун висловила пропозицію, щоб верхній рівень (у нас він називається галузями) був дворівневий. Тоді він відповідатиме двом рівнями Міжнародної стандартної класифікації. І відповідно наш третій рівень відповідатиме міжнародній класифікації.
Міжнародна стандартна класифікація освіти передбачає, що на верхньому рівні є 10 груп галузей, а далі за ними йдуть до 30 галузей освіти. Це дає шанс втриматися на нижньому рівні класифікації (за новим Законом – спеціальності) на числі порядку 80–100, що в основному відповідатиме МСКО.
Ми маємо негативний досвід за роки незалежності у реформуванні вищої освіти. Жодна реформа не досягала задекларованих цілей. Бюрократія завжди перемагала. Наприклад, 2005 року було оголошено, що у нас забагато бакалавратів – їх тоді було 76. Міністерство задекларувало скорочення рівно удвічі. В результаті так званої реформи маємо не 38 бакалавратів, а загалом – 156. Спеціальностей тоді було 350. У результаті «скорочення» стало понад 500.
– А що підказує світовий досвід?
– У світі ніде немає такої величезної деталізації. Це потім негативно відбивається на працевлаштуванні випускників ВНЗ. Якщо вони є вузькопрофесіалізованими, то шансів знайти роботу значно менше порівняно з тими, які мають ширшу професіалізацію за дипломом.
– На які ще проблеми звертала увагу заступник Міністра?
– Маємо проблему, якої не мають провідні країни світу. Йдеться про повний розрив класифікації освіти і науки. Класифікація освіти має базуватися на науковій класифікації і бути єдиною. І власне МСКО забезпечує єдність галузей науки і освіти, яка базується на науці. У нас було так, що класифікацію освіти визначало Міністерство освіти і науки, а класифікацію науки – Вища атестаційна комісія – ВАК. І ці дві інституції свою діяльність між собою не координували. В результаті ми маємо 500 спеціальностей освітніх і 500 спеціальностей наукових, які аж ніяк між собою не узгоджуються. Це дотепер не було великою проблемою, бо кандидат наук не був рівнем освіти. Але відповідно до Закону «Про вищу освіту» підготовка докторів філософії (кандидатів наук по-старому) – це вже є третім рівнем вищої освіти. А якщо це третій рівень, значить має бути єдина класифікація для всіх трьох рівнів. Відомо ж, що підготовка аспірантів базується на наукових спеціальностях, бо за цим стоять спеціалізовані вчені ради із захисту дисертацій. Це дуже непроста справа для реформаторів освіти – звести все докупи.
– Чи почули ви відповіді на запитання, що непокоять академічну спільноту?
– Так. Новий Закон передбачає, що з першого вересня наступного року аудиторне навантаження на викладача має бути не більше, ніж 600 годин. Це викликало паніку в університетах. Зараз навантаження становить майже 900 годин. Як нам із 900 годин перейти на 600 годин, не втративши якості навчального процесу. Перший заступник Міністра освіти і науки Інна Совсун сказала, що ймовірно цей процес буде розтягнуто на 4 роки. Але навчальні програми на 2015 рік мають вже складатися так, щоб на фініші таки вийти на 600 годин, як передбачено законом.
– Інна Совсун значну увагу приділила питанню вільного вибору студентами навчальних дисциплін. І визнала, що це непроста справа.
– Дуже непроста. Закон передбачає, що студент може вільно обирати до 30 відсотків дисциплін. Але за цим стоїть, у доброму розумінні цього слова, бюрократія, організаційна процедура. Якщо студент обирає дисципліни, то цілком очевидно, що записуватися на них треба заздалегідь, мабуть, з березня-квітня. А якщо на якусь дисципліну запишеться замало студентів для створення групи? Треба робити новий запис? А за цим – розклад занять, навантаження на викладача. До деяких викладачів студенти взагалі можуть не записатися – це проблема і для самого викладача. Чи довго його терпітимуть в університеті, якщо на його лекції не хочуть йти студенти? Треба подумати і над самим поняттям «вибіркова дисципліна». Чи це абсолютно вільний вибір чи більш сфокусований? У деяких університетах Європи є практика напівоб’язкових дисциплін. Дається, скажімо, перелік з 10 дисциплін, а студент з них має обрати 5 чи 6. Ще однією загрозою є, наприклад, повне вилучення гуманітарних дисциплін з програм підготовки технічних фахівців.
– Розповідаючи про ці новації, перший заступник Міністра посилалася на досвід Києво-Могилянки…
– Цей ВНЗ є більш гуманітарним, тому вибірковість легше запровадити. Я, для прикладу, історик, соціолог чи політолог. Можу обрати історію Франції ХVIII століття чи історію Росії XIX століття. Натомість в інженерних, природничих науках це зробити набагато важче, бо можна розірвати цілісність навчальної програми. І академічна спільнота, і, сподіваюсь, наше Міністерство розуміють, що реформування вищої освіти має бути за принципом – «Сім разів відміряй – один раз відріж». Або інакше ще можна сказати, як у медиків – «Не нашкодь!». Треба думати, дискутувати, зважувати кожний крок у реформуванні.
