Козацькі могили
Далеко від великих міст і гомінливих шляхів, у затишному куточку Малого Полісся, в районі сполучення Волинської та Рівненської областей, розташовані три населенні пункти: Берестечко, Пляшева та Острів. А між ними, за зеленою стіною дерев, – національний пантеон «Козацькі могили». Є якась велика сила у цих назвах – вони притягують до себе тисячі людей з різних куточків нашої Батьківщини. Адже ж немає навкруги нічого надзвичайного: ані старовинних палаців чи замків, ані мальовничих гір – лише поля й ліси та зелені луки на болотах. Проте, саме тут, у цих священних для українців місцях, змагалися і гинули за волю народу наші славні предки. Тут легко перенестися уявою в бурхливе XVII століття, у роки відомої Берестецької битви.
Село Пляшева бере свій відлік дуже давно. Перша письмова згадка в акті Луцького замку від 1545 року «…городня Рогозинського с.Рогозино и с.Пляшова.» В іншому акті, від 11 травня 1564 року, міститься скарга братів Рогозинських про те, що пані Федора Псребухівська послала декілька сотень своїх селян із Берестечка і Пляшеви, і ті спустошили ліс у с. Рогізні, пограбували і побили тамтешніх селян.
В кінці XVI– на початку XVIIст. Пляшевські селяни гнули спини на князя О. Тропського. Тоді в селі налічувався всього 21 двір, а жителів мешкало понад 100 чоловік. У Берестецькій волості Луцького повіту Пляшева була одним із найбідніших сіл.
Влітку 1651р. на полях сіл Пляшева і Острів відбулася одна з найбільших битв другого періоду Визвольної війни українського народу проти шляхетського поневолення 1648-1654рр. На цей час у Пляшевій перебували загони військаБогдана Хмельницького. Битва відбулася між козацько-селянськими військами та військами шляхетської Польщі, відома в історії, як битва під Берестечком. В ній взяли участь і жителі Пляшеви. Під час тих боїв польська шляхта майже повністю спалила Пляшеву. Відбудовувалось село поступово.
Свавілля шляхти , соціальний і національний гніт викликали протест селян. Разом з гайдамаками вони чинили опір панству, яке змушене було просити допомоги у влади.
З 1795 р. Пляшева ввійшла до Дубнівського повіту Волинської губернії Росії і селяни так і лишились кріпаками. Не позбулись вони лихої долі й після реформи 1861 року. Найкращі пляшевські землі залишилися поміщицькою власністю. Селянам дісталися малородючі піщані та глинисті землі.
1873 рік був також важким для села – його жителі пережили епідемію холери.
За переписом населення 1897р., в Пляшевій налічувалося вже 500 чоловік. Кількість землі ж лишалась незмінною. Тому багато селян змушені були шукати побічних заробітків.
Під час Першої світової війни село було майже вщент спалене. Влітку 1916 австрійські солдати спалили дотла нову церкву на честь Казанської ікони Божої Матері. Село залишилось без парафіяльного храму.
У 1921 році в селі налічувалось 96 дворів і 639 жителів. Економічному і політичному безправ’ю селян відповідав і низький культурний рівень. У селі не було людини з вищою чи середньою освітою. Навчання ж у початковій школі велося польською мовою. Не було й жодного культосвітнього закладу.
Польська поліція постійно тримала в полі зору Козацькі могили, тиснула на національно-визвольний рух українського народу. Під смертною карою заборонялось брати участь у вшануванні пам’яті героїв Берестецької битви. Проте, найзаповзятіші все ж приходили у вишиванках з синьо-жовтими прапорами до Козацьких могил. Влада не змогла зупинити потік народу, що йшов поклонитися козацьким кісткам.
З перших днів Великої Вітчизняної війни Пляшева стала місцем жорстоких боїв. В кінці червні 1941 року село захопили окупанти. Частину молоді вивезли на каторжні роботи до Німеччини. 19 березня 1944 року 112-а стрілецька дивізія під командуванням О.В. Гладкова визволила Пляшеву від німецько-фашистських окупантів.
В складних умовах населення приступило до відбудови зруйнованого села. В перші післявоєнні роки вчителі та активісти села багато зробили для підвищення освітнього рівня населення. Розгорнули роботу бібліотека та клуб, початкову школу перетворено на семирічну. За декілька років понад 6о% жителів побудували свої будинки. У село прийшов достаток.
У 1989 році у Пляшевій, під час мітингу на Козацьких Могилах вперше масово підняли національні прапори.
Зараз село Пляшева процвітає і приваблює до себе своєю надзвичайною сторінкою в історії Украни, гарною природою та щирими, простими людьми. Великою пошаною для жителів села є Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви», з яким тісно пов’язана історія самого села. З кожним роком збільшується потік відвідувачів до музею народної слави. Сюди приїздять з різних куточків світу: Чехословаччини, Польщі, Канади, США, Італії та інших країн.
Цей маленький куточок раю на Землі – джерело нашої пам’яті, торжество нашої віри в Бога та прояв любові до рідної України. Тому ми маємо це зберегти для своїх дітей та нащадків.
Берестецька битва 1651 року– сумна сторінка історії нашого національно-визвольного руху. Тисячі лицарського українського цвіту того червня полягло за волю народу. Проте, земля зберегла у собі сліди жертв, принесених за волю України. Ось чому було прийнято рішення створити музей на місці Берестецької битви, адже ми маємо знати та пам’ятати свою історію.
На початку літа 1908 р. житель с. Пляшева обробляючи своє поле, знайшов 32 козацьких мушкети та 16 шабель. Це були перші такі чисельні знахідки, які примушували людей пригадувати, які події тут відбувалися. Отож, завдяки архімандриту Віталію із Почаєва було оголошено збір коштів на побудову храму на «Козацьких могилах». 13 червня 1910 р. розпочались розкопки козацьких поховань в урочищі Монастирщина. 17-18 червня 1910 р. відбулась закладка церкви-пам’ятника св. Георгія Переможця. Проект храму виконав студент архітектурного відділення Вищого художнього училища пр. академії мистецтв у Петербурзі В.М. Максимов. Будівельними роботами керував волинський єпархіальний архітектор В.Г. Леонтович. 2 червня 1914 р. будівництво завершено і храм постав у своїй красі: унікальна споруда, аналогів якій немає ніде в світі. Унікальність храму полягає в тому, що в ньому є три престоли, які розташовані один над одним. По суті маємо три храми в одному. Основний – Георгіївський, під землею – Параскеви П’ятниці і на другому поверсі – Бориса і Гліба. Також іконостас прямо на вулиці з майданчиком, що дає можливість відправляти службу під відкритим небом. Перед іконостасом – могила-саркофаг з останками козаків. Розпис храму здійснив відомий художник Іван Їжакевич.
У 1912 р. на острів Журавлиха перенесено з с. Острів дерев’яну Михайлівську церкву – архітектурну пам’ятку XVIIст., в якій перед битвою молився Б.Хмельницький. Її з’єднали підземним ходом з гробницею.
У кінці травня 1915 року територія Пляшеви підпала під окупацію Австро-Угорської імперії. Скит на «Козацьких могилах» піддався частковому розоренню. У невідомому напрямку вивезено дзвін (855 пудів) та картини І.С. Їжакевича. У самому храмі австрійці розмістили конюшню.
За часів Польщі в 1921-1923 рр. на о. Журавлиха при Георгіївському скиту розміщувався дитячий притулок, в якому проживали діти-сироти. До храму-пам’ятника з кожим роком на поклін кісткам героїв сходяться все більше людей. Кожного року на Дев’яту п’ятницю відправляється панахида. Хоч це і забороняла влада. «Козацькі могили» почали поступово зазнавати її утисків. Їй не подобались богослужіння та роботи,які проводились тут. Тому у 1957р. монастир закрили. На території запанувала мертва тиша. Двоповерховий будинок, в якому жили ченці перетворили на зерносклад та кролеферму. На території самої Журавлихи розмістили лошат і корів, хворих на ящур. У 1960 р. монастирські приміщення реконструювали під лікарняні палати.
30 вересня 1965 р. «Козацькі могили» передали Рівненському краєзнавчому музеї. Розпочалося упорядкування території. Спочатку експозицію було розміщено у Михайлівській церкві, але у 1967р. її відкрили у колишніх келіях. Так почав функціонувати музей-заповідник «Козацькі могили». Зав. відділом призначено жителя с. Пляшева Лотоцького П.Я., наглядачами – жителів с.Острів Ліскова П.М. та Кучму І.З.
У 1970 р. під керівництвом доктора історичних наук І.К. Свєшнікова розпочато археологічні дослідження. Речі, знайдені під час розкопок, поповнювали експозицію музею. Велика робота велась і по реставрації в заповіднику. З 1973 року місце загибелі останнього козака – «Козакову яму» взято під охорону держави.
У січневі дні(11 січня) 1990 року Георгіївський храм передано громаді с.Пляшева. Освячено церкву та престол, настоятелем храму призначено о.Олега (О.В. Савчука).
У червні 1990 року на «Козацькі могили» прийшли десятки тисяч людей з усієї України – прийшли вклонитись лицарям волі, поповнити серце снагою віри в кращу долю.
1991 рік. 340-ва річниця Берестецької битви. До «Козацьких могил» прийшло понад півмільйона людей – тих, хто пам’ятає свою історію, кому дороге це місце. Також встановлено пам’ятник героям Берестецької битви (скульптор А.Кущ). Під час мітингу Л. Кравчук оголосив «Козацькі могили» Державним історико-меморіальним заповідником «Поле Берестецької битви». Отож, почався новий період у житті музею, а з ним упорядкування місць, пов’язаних з битвою та встановлення відповідних знаків, нові археологічні дослідження, збереження пам’яток, популяризація цього святого місця та вшанування пам’яті славних козаків.
З кожним роком музей стає все відоміший. Ці святі, зрошені кров’ю землі відвідують тисячі людей. Його визнають не лише в Україні, а й в усьому світі. Тому, 10 вересня 2008 року заповіднику надано статус Національного.
Сюди ніколи не заростуть стежки. Бо ж … «Козацькі могили» – місце, з якого видно всю трагедію і всю невмирущість українського народу. Тут сьогодні звучить наша мова – і це перемога воїнів Хмельницького і Богуна, перемога історії, що все ж була на нашому боці. Вклоняюся землі Пляшевої, землі, де так багато крові предків наших, вклоняюся нинішнім і завтрашнім людям нової Волині. «Козацькі могили» – велика печаль, але майбутність виростає тільки з печалі, тільки з труду, тільки з біди. (Д.Павличко).
Більше цікавих історичних матеріалів можна дізнатись за статею сайту «Історичної правди» http://www.istpravda.com.ua/articles/4e19328ecdfa7/
Джерело:
Фільм 1:
Фільм 2:
Фільм 3:
