У Львівській політехніці відбудуться Дні «Дня» у Львові
Наближаються «Дні «Дня» у Львові», які традиційно відбудуться у Львівській політехніці за сприяння Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків з діаспорою. Цьогоріч у рамках запланованих заходів 29 травня о 14:00 розпочнеться відкриття Фотовиставки «Дня» – 2012, а о 15:00 – читацька дискусія на тему «Як здійснити українську мрію? Обговорення «Бронебійної публіцистики».
Публікуємо з цього приводу розмову кореспондента Всеукраїнської газети «День» Тетяни Козирєвої із модератором дискусії, директором МІОКу Іриною КЛЮЧКОВСЬКОЮ.
– Нещодавно у «Львівській політехніці» відбулася зустріч із лауреатом Національної премії ім. Тараса Шевченка художником Анатолієм Криволапом. Коли Анатолій Дмитрович побачив, скільки прийшло студентів, щоби його послухати, то з подивом запитав: «Що ж може цікавити політехніків на зустрічах із митцями?». Запитання для мене особисто було дуже несподіваним, бо у Львівській політехніці давно вже склалася традиція діалогів студентів з видатними особистостями. Зрештою, мабуть, невипадково на фронтоні головного корпусу «ЛП», який було збудовано ще 1877 року, викарбувано напис латиною: LITTERIS ET ARTIBUS – «Наукам і мистецтвам». І надзвичайно втішним є те, що наука й мистецтво у нас упродовж усіх цих століть, із 1844 року – моменту заснування Політехніки, йдуть поруч. Дух мистецтва, гуманітарної думки, творчості панує в наших залах. Можливо, тому так охоче збирається академічна громада в найкращому, на мою думку, залі Львова (а може, й усієї України) – залі Матейка.
Такими зустрічами ми хочемо відкрити нові імена, показати нові тенденції – і не тільки в мистецтві, а в суспільстві загалом. Важливо, що робимо це на прикладах конкретних людей. І завжди хочемо показати історію успіху. Це треба робити, бо тепер такий час, коли 80 відсотків молодих людей, зокрема знавців із новітніх технологій, декларують свій намір виїхати за кордон і там працювати.
У нас побував Богдан Гаврилишин, який розповів історію власного успіху, коли він, покинувши Україну, пройшовши пекло, опинився в Канаді, рубав ліс, учився… І, маючи дуже конкретну мету, досяг усього того, що має зараз. У нас відбулися також зустрічі з Вірою Вовк, котра теж на чужій землі змогла утвердитися як професор університету, блискучий перекладач із німецької та португальської мов… Ми з великою приємністю зустрілися з Анатолієм Криволапом, котрий нам усім – і насамперед молодим людям, які вщерть заповнили зал, сказав, що, «коли людина має мету, може досягти успіху у своїй країні, реалізуватися як професіонал і бути заможною».
Зрештою, такою успішною постаттю є й Лариса Івшина, яка родом із невеличкого містечка Локачі Волинської області, про що вона часто пише, згадуючи про своє коріння, про свою маму… Лариса Олексіївна завжди йшла дуже зрозумілою для неї дорогою, здобувши освіту і постійно працюючи (прекрасно розуміючи, наскільки самоосвіта на щодень, попри всі дипломи, є важливою – і для самореалізації, і для розуміння тих процесів, в яких ми живемо), досягла того, що вона зараз має. Досягла багато як інтелектуалка, як менеджер, як жінка… Створила високої якості інтелектуальний продукт – газету «День», і цією газету творить історію успіху модерної України.
Так, це дуже важкий шлях – як важкий шлях до успіху кожної конкретної особистості. Адже той же Анатолій Криволап сказав на зустрічі, що в сорок років він зрозумів, що є «повний нуль». Я тоді прокоментувала це: «Так може сказати дуже сильна людина…»
Для мене важливо, що і головний редактор «Дня», і її команда не покладають рук навіть у найтяжчі для видання часи, тому що працюють на дуже високу мету – просвітницьку. Без сумніву, для нас важливі зустрічі з пані Івшиною – як з особистістю, котра власним прикладом молоді, якій цікаво спілкуватися з нею, утверджує їх у переконанні, що твоя особиста мрія може здійснитися. Головне – правильно обрати свій шлях і наполегливо ним іти.
Нам також важлива зустріч із самою газетою, щоби показати студентам, що без цього глибокого розуміння своєї власної історії, свого коріння, свого сьогодення ти не можеш правильно рухатися вперед.
Дуже добре, що наша дискусія відбуватиметься в контексті «Бронебійної публіцистики». У післямові до видання Лариса Івшина пише, що «Бронебійна публіцистика» створена для того, щоб розумний читач не мав жодного шансу розминутися зі своїми розумними попередниками».
У «Бронебійній публіцистиці» зібрані твори найкращих із кращих. Тут міститься квінтесенція української думки минулого століття. Ми її просто не читаємо…
Фактично, українська мрія сформульована у кожного з авторів «Бронебійної публіцистики». Це – роздуми над шляхом і в політиці, і в культурі, і в мистецтві, і в соціальному бутті – як прийти до незалежної соборної України, де людина зможе реалізовувати себе в атмосфері громадянської та політичної свободи. Нам важливо знати, як трансформувалася ця мрія. Вона померла чи продовжує жити, набувши якихось нових форм? Це допоможе молодим людям визначитися, чого вони хочуть – для себе, для своєї родини і для суспільства взагалі.
Зрештою, у «Бронебійній публіцистиці» все описано – це як наші заповіти… Тримаю в руках «Одвертий лист до галицької молодежі…» Івана Франка. Це звернення до молоді й понад сто років по тому не втрачає актуальності – його треба читати й усвідомлювати. «Здобувайте знання, теоретичне й практичне, гартуйте свою волю, виробляйте себе на серйозних, свідомих і статечних мужів, повних любові до свого народу і здібних виявляти ту любов не потоками шумних фраз, а невтомною, тихою працею…» І це дуже важливо, це мусять зрозуміти студенти. Бо це, на мою думку, – один із шляхів до особистого успіху.
Переконана, що тій молоді, яка прийде на зустріч із Ларисою Івшиною, буде напрочуд цікаво взяти в руки книжки під дуже несподіваною, гострою назвою «Бронебійна публіцистика». Можливо, виявить здатність пробити броню в собі, своїх групах, у своєму середовищі, прочитати вдома, відкрити для себе імена (які, переконана, не всі знають), отримати творче натхнення і рухатись далі.
