Студенти Золочівського коледжу подарувати радість дітям із сиротинця
У ніч з 18 на 19 грудня Святий Миколай приносить дітям подарунки і кладе їх під подушку.
На Західній Україні вже стало традицією писати Св. Миколаєві листа, у якому діти вказують, що хорошого та поганого вчинили протягом року, і просять про подарунки.
Хтось мріє отримати від Миколая гарну ляльку чи святкову сукню, хтось мріє про нову машинку, гарну м’ягеньку іграшку, чи про смачні цукерки, хтось сподівається побачити вранці біля ліжечка живого песика, а хтось мріє відчути батьківську любов і ласку…
Кожна дитина заслуговує на свято, на втілення своєї найзаповітнішої дитячої мрії. А маленькі мешканці сиротинців потребують ще й реальної допомоги та підтримки з боку держави та дорослих. Однак, усе встигнути один він не може, йому повсякчас допомагають добрі ангели.
Опіка над дітьми із сиротинців повинна стати доброю традицією для усіх нас. Адже ми в силі допомогти маленьким дітям повірити в чудо Святого Миколая. Ця традиція поширилася і в Золочівському коледжі. 22 грудня збірна команд КВК (Бригідер М.,Войтишин Ю.,Процак В.,Крамаров Ю.,Ткачук Ю.,Сорока Ю.,Леськів В.) на чолі з викладачами (Козюра А.А., Олійник І.Ю., Рудий М.Б.)вирішила також подарувати радість дітям із Сиротинцю,який знаходиться в Сасові. Збірна КВК підготувала розважальну програму,також кожна дитина сиротинцю отримала подаруночки,які на передодні збирали усі групи коледжу. Всі були приємно вражені щирістю дітей.
Вручивши з Миколаєм кожній дитині у руки її особистий подарунок, ми пішли за дітьми… Коли ми зайшли в клас, вони відразу ж кинулись до нас зі своїми подаруночками, кожен показував своє, коментував, розповідав щось і намагався затягнути у свій бік. Усі прагнули обіймів і скакали зі словами: «Хочу на ручки!». Щирий сміх, обійми та цукерки, слова вдячності для ВСІХ! помічників святого – це саме те, що ми отримали від цих дітей. ! У класах безлад: всюди коробки, цукерки, олівці, подарунковий папір; на коридорах чути дитячий тупіт, діти бігають із класу в клас, вихваляючись подарунками Святого Миколая. Одні маневрують наушниками, інші бігають по коридорі з новим мячем, старші приміряють новесенький одяг, вихователі розглядають та захоплюються подарунками для класів…
Коли настав час прощатись, діти ніяк не хотіли відпускати нас. Десятки щирих оченят у вікнах дитячого будинку супроводжували нас до автомобілів. Додому ми повертались втомлені, та щасливі!
