Дубенський замок

20.10.2014 Administrator

Фортеця в місті Дубно Рівненської області. Визначна пам’ятка історії, культури та архітектури України.

Виник як фортеця волинян у Х ст. Протягом Х—ХІІІ ст. існував як дитинець літописного Дубна. Зруйнований монголами в 1240—1241 рр. Приблизно в кінці XIV — початку XV ст. князь Федір Острозький спорудив дерев’яно-земляне укріплення, яке, звичайно, мало дещо інший вигляд, аніж тепер. Ця споруда була оточена земляними валами, огороджена дерев’яним частоколом по периметру і тісно забудована всередині житловими та господарськими приміщеннями.

Проте обмежена площа замку, недостатня міцність дерев’яних стін і укріплень, досить часті пожежі, і, найголовніше, нижче розташування стосовно прилеглої ділянки міста, змусило князя Костянтина Острозького почати будову нової, рельєфно вищої, кам’яної фортеці.

1492 рік офіційно вважається датою спорудження Дубенського замку. Протягом свого існування замок неодноразово перебудовувався й укріплювався. На початку XVII ст. каштелян краківський князь Януш Острозький реставрував замок у стилі пізнього ренесансу. Тоді ж було добудовано два бастіони зі сторожовими вежами. Між старим городищем і новим замком пролягав глибокий рів, який при потребі легко заповнювався водами Ікви. Другий, ширший і важливіший для оборони, рів був виритий з протилежного боку замку. Його східний схил утворювався фасадами бастіонів і куртиною, яка їх з’єднувала, а висока прямовисна стіна з боку міста була складена з «дикого» каміння. Цей рів також наповнювався водою. У бастіонах містились каземати, з’єднані з околицями. Вони були такими просторими, що туди можна було заїхати каретою і розвернутися. Під замком були прокладені широкі кам’яні підземні ходи-тайники, куди під час ворожих нападів ховалися місцеві жителі зі своїм майном. Тут зберігалися запаси води і провізії для оборонців під час облоги.

У XVI ст. замок мав на озброєнні 73 гармати. Арсенал постійно поповнювався за рахунок власної ливарної майстерні. За всю історію свого існування замок наче був свідком розвитку вогнепальні зброї: від мушкетів, кремінних рушниць, фальконетів, гаківниць, стародавніх гармат аж до сучасних гвинтівок, автоматів, кулеметів, пістолетів тощо.

Замок, як родовий маєток князів Острозьких, переходив через шлюби від однієї князівської династії до іншої, а загалом він був приватною власністю князів Острозьких, Заславських, Сангушків, Любомирських.

І лише наприкінці XIX ст. замок був проданий військовому відомству, і відтоді тут почергово розташовувалися армійські частини: російського царя Миколи II, австрійського цісаря, петлюрівців, поляків, червоноармійців, гітлерівців, радянських військ. На території замку розташовані два палаци: з південного боку — палац князів Острозьких, а навпроти нього, з північного боку — палац князів Любомирських. Ім’я архітектора палацу князів Острозьких невідоме. Праворуч від входу в палац, над першим поверхом, зберігся невеличкий фрагмент середньовічного орнаменту, на основі якого, по периметру, співробітники Дубенського заповідника відтворили те, що сотні років прикрашало цю пам’ятку історії, культури, архітектури. У палаці свого часу зберігалися цінні архіви князів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків й навіть Конєцпольських. Деякий період тодішні володарі замку зберігали тут золото, діаманти, зброю, харчі, посуд, обладунки.

Великих руйнувань зазнав замок у період Першої світової війни. У Громадянську війну в замку розміщувався штаб Першої Кінної Армії Будьонного.

Останнього удару по замку завдала армія СРСР. Після відходу частини, що дислокувалася в нім, замок був справжніми руїнами. Руїни простояли до 1934 року, поки польська влада не відбудувала замок заново. До 1939 року в замкових будівлях розташовувались різні відомства: староство, суд, сеймик.

За час Другої світової війни в замку квартирували мадяри.

На початку 1950-х років сюди перевезли військову частину, яка проіснувала до 1986 року. Після того замок перейшов у відомство Міністерства культури.

Із 1993 року замок входить до складу Державного історико-культурного заповідника м. Дубна. Сьогодні Дубенський замок поступово відбудовується і реставрується. На його території чинні музеї, виставки. Це рідкісна своєю красою, фортифікаційна споруда цілком заслуговує звання пам’ятки не лише Рівненщини, а й усієї України.

Легенда

Легендою Дубенського замку овіяна одна з двох веж (зі сторони річки), яка отримала назву Беатка. Вона – один із символів міста Дубно. Легенда пояснює чому саме так назвали цю башту.

Весною 1577 року в замку готувались до свята, а саме до весілля князя Соломерецького та Беати. Остання була племінницею князя Острозького. В цей момент до Дубно дійшла страшна новина, що через Злодійську долину до міста підійшли татари і ось-ось мають штурмувати замок.

В замку розпочалась паніка. Люди не знали, наскільки близько ворог і як діяти. Звістка, про напад татарів дійшла і до Беати. “А хто такі “татари? Я про них ніколи не чула. Які вони на вигляд?” – запитала княжна. Служниця почала розповідати, що татари страшніші самого чорта. Але Беата забажала сама побачити живого татарина. Затяла вона проситися на бастіон – і звідти побачити татар. Не хотіли її відпускати. Ледве вмовила Беата. Вийшовши на бастіон вона побачила військовий табір татар та їх приготування до бою. Побачивши, що татари зовсім і не чорти, а такі ж звичайні люди, жінка вирішила дати їм відсіч. Вона взяла до рук зброю і почала закликати людей в замку до бою. Але її підтримав лише придворний блазень. Та Беата не здалась. Вона вийшла на бастіон, помолилась, підійшла до гармати і наказала слугам націлити її на ханський намет. Потім власноруч підпалила запал. Бог почув її молитви і гарматне ядро влучило прямо в намет хана. Битва зупинилася. Всі мовчки спостерігали за тим,що трапилось. В замку почалась ще більша паніка. Оборонці вважали, що тепер татари взагалі знищать всіх людей в замку з неймовірною жорстокістю.

Але сталося диво! Татари сприйняли це як попередження з неба і почали тікати. Побачивши це, Беата наказала продовжувати підготовку до весілля .

З тих пір вежу, що розташована зі сторони річки Ікви називають Беаткою.