Як адаптуватися в Університеті: корисні поради першокурсникам Львівської політехніки

Поради студентам першого курсу Національного університету «Львівська політехніка» дають Микола Бучин, декан базової вищої освіти Інституту гуманітарних та соціальних наук, та Олександр Яремченко, магістрант Інституту комп’ютерних наук та інформаційних технологій.

 

Микола Бучин, декан базової вищої освіти ІГСН:
«Головне – не замикатися в собі»

Проблема адаптації першокурсників до навчального процесу у вищому навчальному закладі зумовлена багатьма чинниками, адже студент потрапляє у нове і незвичне для нього середовище, а для нельвів’ян додається нове місто, нові враження, нове оточення.

В університеті цілком інша система освіти – у школі вона побудована за принципом «отримав – відтворив», є готові підручники, які треба просто читати, а тут цього недостатньо, необхідно здобувати додаткову інформацію, застосовувати творчий підхід, пізнавати проблеми і знаходити шляхи їхніх розв’язань.

Щороку 1 вересня я збираю всіх першокурсників і пояснюю усе про навчальний процес, іспити, механізм розподілу балів та як їх заробляти тощо. Це роблю для того, щоб студенти зрозуміли, наскільки їхнє університетське навчання відрізнятиметься від шкільного і змогли з перших днів правильно пристосуватися до нових умов.

Першокурсники звільняються від опіки батьків, особливо приїжджі. Часто негативний психологічний момент виникає у тих, кого батьки контролювали до 11-го класу, а тут вони самі повинні приймати рішення і відповідати за них. І часто та свобода «п’янить» студентів, вони починають забувати, навіщо прийшли до університету, забувають про навчання, про ті завдання, які повинні виконувати.

Головне – не замикатися в собі. Повинен чітко працювати трикутник, до якого студенти можуть звертатися, коли у них виникають запитання чи проблеми: староста групи – куратор – представник деканату. Староста тримає постійний контакт із деканатом, отримує завдання, рекомендації, тому кожен студент може від нього отримати найнеобхіднішу інформацію. А куратор порадить студентові, що йому робити, коли виникають проблеми, як вирішити те чи інше питання.

Навіть ідеальне навчання й ідеальні результати в школі не є запорукою такого ж результату в університеті. Часто буває так, що дитина, яка добре вчилася під контролем батьків, тепер стає не на цілком правильний шлях, що негативно позначається на навчанні.

Раджу батькам періодично цікавитися життям своїх першокурсників. Їм не завадить зайвий раз зателефонувати до старості чи куратора, поцікавитися своєю дитиною, щоб за потреби вчасно допомогти.

А студентам не завадить запозичати позитивний досвід старшокурсників щодо особливостей навчання, матеріалів, конспектів тощо. Мешканцям гуртожитків це робити простіше, адже такий старшокурсник може мешкати в його кімнаті чи бути сусідом на поверсі.

У Політехніці є хороша бібліотека, де студент може отримати багато необхідних матеріалів, а також віртуальне навчальне середовище, де без проблем можна знайти конспекти лекцій, методичні вказівки, тестові завдання і спробувати перевірити себе, наскільки ти засвоїв курс, ознайомитися з рекомендаціями викладача. Зрештою, завжди можна звернутися до нього безпосередньо за консультацією чи порадою.

Адаптація відбувається нелегко! Це хочу наголосити всім першокурсникам. Тому треба відразу орієнтуватися на навчання, адже більшість відрахувань студентів відбувається на першому курсі, і це переважно через неуспішність.

Олександр Яремченко, студент 2 курсу магістратури ІКНІ (АСУ):
«Хто хоче домогтися успіху, мусить працювати»

Коли я вступив, проблем виникло багато, адже школа є школа, а університет – це вже інше. Перше моє здивування було, коли викладач виклав матеріал і пішов. А ти мусиш його доганяти, аби щось запитати, вчити самому. Для мене навіть на третьому курсі був шок, коли на початку вивчення дисципліни викладач наголосив, що ми вже повинні дещо з тієї дисципліни знати. Як? З одного боку, мені то не подобалося, а з другого – коли приходиш на роботу, то чуєш те саме, але ти вже готовий до того, що нікого не хвилює, як ти це чи інше маєш зробити.

Я вчасно зрозумів, як треба вчитися. Одна з мотиваційних причин – стипендія. І друга причина – мені було цікаво вивчати поза навчальною програмою щось своє. У другому семестрі першого курсу я почав писати свою забавку. Це була велика програма. Коли майже все було готове, у мене вкрали ноутбук… На наступних курсах власну розробку можна показувати викладачам і брати її як основу курсової. Надалі для роботи це знадобиться, бо вмієш не лише розробляти програму, а й оформляти документацію, проводити аналіз.

Через своє недбальство двічі втрачав стипендію. На другому курсі я з товаришем задля участі у конкурсі задумав організувати групу зі створення ракети. Залучили ще трьох. Двоє із них халявили, а ми втрьох не встигали. Роботу завалили, отримали низьку оцінку і до стипендії бракнуло кілька балів. Удруге це повторилося на четвертому курсі, коли я вважав, що лабораторні можна здати в останній момент. Отож, безтурботно допомагав одногрупникові з його роботами, а свої поніс вкінці сесії. Таких, як я, виявилося багато. І одна викладачка відмовилася приймати роботу в останній момент. Довелося йти на комісію і наступний семестр жити без стипендії.

Самонавчання принесло велику користь. Я зрозумів, що інтернет – це не вихід, адже там інформація не завжди достовірна. А книжки – надійне джерело. Розумів, що мені треба програмувати, читати книжки, аналізувати, тому що мушу вийти з університету програмістом. Навіть на роботі щодня мусиш читати. Працювати треба завжди.

Наукова діяльність вимагає жертв. Насамперед фінансових, тому що необхідні книжки коштують дорого. Також жертвуєш стосунками з друзями, які не завжди розуміють, чому ти не можеш погуляти, а сидиш вдома і щось робиш.

На третьому курсі я подався на конкурс «Інноваційний прорив». Він дав мені велику базу, а найголовніше – там я навчався представити свій грандіозний проект усього за 2 хвилини! І за цей час треба зацікавити інвестора. Двічі був учасником і виходив у фінал. Цей проект допоміг мені на захисті диплома, який я виклав лише за 5 хвилин і отримав 92 бали зі 100.

Університетська програма, навіть попри деяку її застарілість, дає добру базу. Як свідчить досвід, менше гуль набили ті, що слухали викладачів, ніж ті, які ігнорували лекції. Колись я вважав, що в університеті мені не потрібна історія, але після її вивчення зрозумів, як відбуваються всі процеси. Що більше знаєш, то ширше бачиш, краще розумієш. Також важлива математика. Тому що виграє той, хто вміє правильно порахувати, починаючи від інтегралів і до складних триповерхових прикладів.

Коли влаштовуєшся на роботу, мусиш показати, що вмієш. На другому курсі я міг піти на роботу (тоді для цього достатньо було сказати, що я програміст), але вирішив ще вчитися. Працювати почав від цього літа. Влаштуватися щораз складніше, треба знати багато, мати ідею, бути цікавим і шукати нове!

Першокурсникам раджу зосереджуватися на фахових дисциплінах. Тому що згодом роботодавець розраховуватиме на наші знання. В університеті тебе проконсультують викладачі, а вже на роботі – ніхто. Перед викладачем можна викрутитися, підсунути довідку, що хворів, а вже на роботі таке не пройде. Отож, хто хоче домогтися успіху, мусить працювати!

Джерело: НУ “Львівська політехніка”

Коментарі із Facebook

Залишити відповідь